"Рівень розвитку держави не визначається географією чи природними багатствами або культурними особливостями нації. Наявність вуглеводнів не є запорукою процвітання. Газ мають і Норвегія, і Нігерія з РФ… Економічний розвиток насамперед залежить від дієвості політичних та економічних механізмів, дотримання принципу верховенства права, залучення до державних інститутів мотивованих громадян. Ці чинники дозволяють країнам і націям навіть у критичних умовах впевнено іти до процвітання". 

Про це пише Голова НАДС Наталія Алюшина у колонці Інтерфакс-Україна.

"Успішні нації навіть у часи криз демонструють передумови успіху. Головна – усвідомлення ними важливості ролі дієвих державних інститутів. В Україні ще з радянських часів, інерційно, сформовано досить скептичне суспільне уявлення про роль державних інститутів. Значною мірою воно базується на радянському тлумаченні мема про "хату скраю". 

Звісно, війна змінила ставлення людей до влади. Це відчувається щодня. Особливо на рівні місцевого самоврядування, де масово проявляється лідерство і звитяга. Але попри це суспільству досі легше "заходять" теми "звільнення чиновників" і "врізання їхніх апетитів". І значно важче сприймаються глибші тези, приміром, про вплив реформи системи оплати праці державних службовців на стійкість країни.

Нам усім бракує чинника довіри до держави. Це обмежує рівень нашої суспільної взаємодії. Позбавляє громадянський і державний сектори можливостей діяти у рамках спільних стратегій. Країні не вистачає соціального діалогу і громадянського лідерства для формування і досягнення цілей державної політики. Зокрема, через слабку інтеграцію громадського активу до державних інституцій.

Війна загострила запит на суспільну справедливість. Люди втомилися від зневіри і хочуть бачити у своїх публічних службовців дві ціннісні складові: "добро" і "честь". Тож доброчесність – це норма і вимога часу. Саме таких кандидатів намагаємося залучати на публічну службу.

Маємо продемонструвати громадянам запит держави на світоглядне очищення. Аби інтегрувати громадянську ініціативу до державних інститутів, формувати взаємну довіру та активувати суспільну взаємодію. Так люди перестануть почуватися чужими у власній країні.

Вірю, що усі разом ми облаштуємо розкидані де-не-де по країні "хати скраю" у єдину, сполучену й укріплену лінію світоглядної оборони. Це будуть найпотужніші з усіх можливих "зуби дракона". Нездоланні для зовнішнього ворога і недосяжні для внутрішньої зневіри. Така країна стане непереможною".