Більше 30 років Незалежності інститут публічної служби в Україні оцінювали шаблонно. Будь-яке соцопитування визначало прогнозовані маркери: закритість, корумпованість, демотивацію. Наділяючи її за підсумками мінімальними показниками довіри.
Усі ці роки публічну службу окреслювали червоні лінії стереотипів. Громадський скепсис гальмував спроби її реформування, цементуючи консервативність. Ця ситуація дозволяла системі зберігати певний рівень ефективності, але обмежувала трансформації. Натомість – провокувала структурні та функціональні деформації.
Таке сприйняття суспільством інституту держслужби створювало основу для компромісної "змови" політичних еліт. У різні періоди на політичному рівні вони "продавали" електорату ідентичні по суті клони "міцних господарників", "сильних економістів" або "досвідчених управлінців". Їхня актуальність підживлювалась відсутністю волі на реальні трансформації системи. Зрештою "трансформацію" поглинула "міфологізація".
Повномасштабна війна змусила українців переосмислити значущість соціальних інститутів держави. Участь в обороні піднесла громадянську самосвідомість. Окреслила грані там, де раніше бачилося суцільне тло. Дозволила розрізняти відтінки у візуально монотонній реальності. Найбільш радикально змінилося сприйняття сектору публічної служби.
Найважливішим результатом перших днів повномасштабної війни стало падіння перегородок між народом і владою. Стиснена сусідська комуналка розсипалася, розкривши open space із активним community. Громадяни почали ототожнювати державні інституції із наданими послугами, знаходячи у них відповіді на виклики, випалені війною.
Реальний рівень "антикрихкості" публічного сектору держави виявився вищим, аніж передбачало суспільство. Система продемонструвала стійкість до стресу та здатність справлятися з кризою. У найскладніші дні, тижні та місяці публічний сектор організував оборону, забезпечив логістику та соціальні гарантії.
Таким чином, до провалу кремлівського концепту "взяти Київ за три дні" причетні не лише українські воїни, але й публічні службовці. Свідченням цього є новий тип українських героїв – лідерів територіальних громад, військових адміністрацій, державних топ-менеджерів. Втім, за кожним "фронтменом" проглядається команда з десятків, сотень чи тисяч рядових героїв.
За рік війни країна переконалася, що у системі державної влади існує певна кількість кваліфікованих менеджерів, здатних діяти ефективно в умовах форс-мажору. Це "відкриття" розірвало низку класичних шаблонів. Серед них – закритість держслужби, орієнтація на процес, а не результат, тощо.
Для багатьох громадян стало несподіванкою те, що публічний сектор вже кілька років – найпрозоріший на ринку праці. Оскільки головний міф держслужби полягає у тому, що кадрову політику там визначає "кумівство".
Втім, до запровадження військового стану будь-яку посаду в системі публічного управління можна було отримати лише перемігши на відкритому конкурсі з кількома етапами оцінювання, у тому числі із застосуванням IT-технологій. Це "кадрове сито" дозволяло виловлювати та виховувати кваліфіковані кадри. Всупереч мізерним зарплатам та тренду на хейт.
Окремо зауважу, що сплеск інтересу до системи публічної служби не замулює її проблемних глибин. Навпаки, війна рельєфно їх окреслила, запропонувавши інструменти корекції.
Справді, публічна служба загалом неконкурентоспроможна як роботодавець. Так, кадри вимиваються через низький рівень винагороди, непрозорі системи нарахування оплати праці та відсутність гідних гарантій. Безумовно, сприйняття держслужбовців як потенційних корупціонерів та ототожнення їх з політичними посадами знижує капіталізацію держави серед клієнтських організацій. І так, "валіза" традицій, багато з яких – із радянського минулого, обмежує ініціативу та управлінську гнучкість.
Але при цьому в держапараті збережено ядро мотивованих ідейних людей. Це очевидний факт. Їм цікава можливість реально реформувати країну і бути причетними до її європейського прогресу.
В умовах воєнного стану публічна служба стала привабливішою як роботодавець. Її переваги помітні. Серед них – гарантована зайнятість, можливість відточувати професіоналізм у масштабних проектах, зокрема з донорським фінансуванням. Система публічного управління цікава молодим фахівцям як стартовий майданчик.
В умовах війни в країні зростає вагомість держсектору, в якому акумулюються ключові управлінські та економічні процеси. Це робить його потенційно привабливим для фахівців, які раніше не розглядали таку зайнятість.
Маркер зростання лояльності до держслужби змінює її сприйняття у суспільстві та розвіює частину міфів. Для прискорення цих процесів необхідно створювати мотиваційні умови залучення позасистемних кадрів. Насамперед із бізнесу, волонтерських та ветеранських організацій, університетського середовища. Соціалізація держапарату збагатить його цінностями інноваційного лідерства – ініціативністю, гнучкістю, варіативністю. Це позбавить його шлейфу стереотипів.
Я неодноразово наголошувала, що українська публічна служба недооцінена суспільством. Через громадський скепсис потенційні держслужбовці часто віддають перевагу приватному сектору, навіть за схожих чи гірших умов зайнятості.
Війна змінює суспільство та сприйняття ним цінностей публічної служби. Це тектонічне зрушення наближає нас до компромісу щодо її місця і ролі у суспільстві. Серед її маркерів – відкритість, налаштованість на результат, гідна винагорода.
Команда Національного агентства України з питань державної служби кілька років вивчає динаміку настроїв на державній службі. Наше передвоєнне дослідження майже 20 тисяч держслужбовців категорій "А", "Б" та "В" підтвердило позитивні трансформації.
На думку 74% респондентів, у їхніх органах на посади спеціалістів відбирають на основі професійних компетенцій. 86% респондентів наголосили, що працюють задля досягнення результатів. Топ-цінностями публічні службовці назвали відповідальність – 75%, чесноту – 66%, професіоналізм – 55%, командну роботу – 44%, результативність – 33%. Цей перелік незмінний майже чотири роки.
На наших очах розвіюються деякі стереотипи. Поки що – усередині держсектору. Але енергія змін прорветься назовні, якщо держава докладе більше зусиль для позитивної динаміки. Йдеться як про гідну мотивацію кадрів, так і про підвищення соціального статусу держслужбовців. Це критично необхідні умови навіть під час війни та за значних фінансових обмежень.
Публічна служба стане престижною і конкурентною, коли її цінності стануть близькими значній частині суспільства. Таке розуміння замістить стереотипи та стане мейнстримом.
Стаття Наталії Алюшиної для obozrevatel.com (https://www.obozrevatel.com/ukr/politics-news/peregordki-mizh-narodom-i-vladoyu-vpali-pislya-24-lyutogo.htm)
